Вплив ігор на виховання дитини

Дивовижно спостерігати, як вивчення правил гри відкриває перед людиною великі перспективи. У процесі гри дитина розвиває моторні, когнітивні та соціальні навички. Життя — це взаємини з іншими людьми. Іноді це пристрасні стосунки, іноді — доброзичливі, бувають напружені (наприклад, на роботі) або й зовсім конфліктні. Та все ж, саме гра занурює нас у цю педагогіку з наймолодшого віку. Для дітей гра — це ідеальна модель для пізнання реального та майбутнього світу.

1. Гра зміцнює здібності дитини.

Завдяки задоволенню, яке дитина отримує під час гри, легше долати те, що спершу здавалося складним або виснажливим. Під час гри кожному з нас потрібні інші учасники, кожен захищає свої права й стежить, щоб партнери не порушували своїх і не перевищували встановлених правил. Потрібно шукати компроміс між потребою в самоствердженні та перемогою всієї команди.

Проте гра — це не навчання чомусь конкретному, наприклад, роботі в офісі. Насамперед вона долучає дитину до життя в цілому, підвищуючи її здатність долати перешкоди й протистояти труднощам.

2. Індивідуальні стратегії чи кооперативні ігри.

Закон гри — приймати поразку як поразку (адже для перемоги потрібне тривале навчання), що привчає дитину до самоконтролю й вміння з гідністю приймати перемогу. Гра мобілізує різні здібності: увагу, повагу до правил, удачу, ризик, розрахунок, фізичні зусилля.

Іноді діти грають без чітких або суворих правил — це імпровізаційні ігри. Радість від гри в роль, «робити вигляд, ніби це я». Це гра в «удавання» або, як нині кажуть, «рольова гра» — те, що психологи називають символічною грою, де вигадка замінює правила. Вона базується на уяві й розвиває її. Щоби дитина могла практикувати її, їй потрібно надати час і свободу. Саме ту свободу, де їй іноді може бути нудно, ту, де її не змушують супроводжувати батьків у дорослих справах (похід за покупками, на ринок, оплата телефону тощо).

3. Ігри для кожного віку.

У маленької дитини гра об’єднує всі прояви ігрового інстинкту — немовля усміхається брязкальцю. Спершу виникає потреба все чіпати, хапати, пробувати на смак, нюхати, а потім — кидати предмети. Це неминучий етап розвитку, навіть якщо він виснажує батьків!

Далі з’являється бажання випробовувати межі: показувати язика, корчити гримаси, робити заборонені жести або вдавати, що торкається забороненого предмета. І знову ж — батьки можуть бажати «перевиховати» дитину, але для малюка це — важлива потреба.

4. Кожен вік має свої труднощі.

Дитина прагне самоствердитися, привернути увагу — це відбувається у 3–4 роки. Їй подобається гратися зі своїм болем, торкатися язиком хиткого зуба. Але все це — форма самонавіювання, яка припиняється за власним бажанням. Це і є основа гри: добровільна, усвідомлена та керована діяльність.

Потім настає період, коли дитина хоче придумувати правила й дотримуватись їх за будь-яку ціну. Це період змагань: хто далі стрибне, хто довше простоїть на одній нозі… Тепер потрібен друг або навіть кілька — з’являється змагання, з перемогами та поразками, які потрібно вміти приймати.

Разом із умовностями приходять техніки, пристосування чи інструменти: боротьба з перешкодами (йо-йо, головоломки), а також перші класичні ігри — хованки, стрибки, гірки, повітряні змії — і радість від подолання труднощів, які дитина створює сама. Важливим є саме відчуття особистого задоволення від подолання, яке посилюється у присутності одного або кількох суперників.

5. Дитина й відеоігри.

Довгий час використання відеоігор дітьми критикувалося. І небезпідставно. Але сама критика не є рішенням — справжнє питання не в тому, чи варто грати у відеоігри, а які саме ігри обирати!

Адже ігри на екрані також мають переваги: вони розвивають мислення, просторове сприйняття, гостроту зору, швидкість і логіку…

Найголовніше — стежити, у що саме грає дитина й чи відповідає це її вікові. І, як у випадку з традиційними іграми, варто проявити цікавість, шукати менш «стандартні» ігри й відходити від маркетингових шаблонів.

Підсумки.

Батьки давно дорікають школі, що вона не вчить дітей усьому необхідному. Та завдяки соціальним мережам деякі вчителі нарешті наважуються нагадати батькам: роль школи — не завжди там, де ми її уявляємо.

Гра має повернути собі належне місце в житті дитини. Це простір для експериментів, досліджень, відкриттів і знайомства зі складним світом життя.

Це шлях до розвитку творчості, уяви та основа для кращих стосунків із людьми.