Помилки ігропрактиків

Ви наважилися.

Придбали або створили власну трансформаційну гру.

Вивчили або розробили правила, ігрове поле, алгоритми та все, що потрібно знати про гру.

І зовсім скоро відбудеться гра.

Як провести гру на високому рівні — питання на книгу обсягом у кілька сотень сторінок.

Однак існує набір типових помилок, і ось основні з них:

Третє місце: «Я краще знаю, як вам вирішити ваш запит!»

Відмінна риса ігропрактика — це вміння працювати з формою, а не з змістом. Перебуваючи в системі на своєму місці, дуже добре видно, як усе влаштовано і що треба змінити, щоб отримати бажаний результат. І так хочеться щось порадити! Адже зі сторони справді краще видно…

Проте ігропрактик — не подружка, не кума на кухні, яка точно знає «як краще» і є незаперечним авторитетом. Ігропрактик — це та людина, яка може поставити спрямовуюче запитання, що створить для гравця такі умови, за яких він сам побачить те, що вже видно іншим, зробить висновки та ухвалить рішення.

Важливо пам’ятати: це гра, в яку грають гравці, і вони виносять з неї свій досвід. Якщо перетворити гру на «гурток юного психіатра» — постраждає не лише процес, а й результат, і ваша репутація.

Друге місце в хіт-параді: «Зараз я тебе, та й усіх вилікую!»

Гра — це, передусім, процес, у якому можна діяти, виходячи зі свого досвіду, в безпечному просторі — досліджувати, бути допитливим, відкриватися, дивуватися. Саме ці умови допомагають учаснику бути відкритим і пізнавати свій запит або тему гри з максимальною ефективністю. Своєю — особистою — ефективністю.

Щоб контролювати свої терапевтичні імпульси, пам’ятайте хто ви, де ви, і навіщо ви тут. Відповіді на ці запитання допоможуть тримати фокус на контексті гри.

Перше місце — на вершині: «Я ігропрактик (читай — бог), я сказав, що так і тільки так!»

Роль ігропрактика полягає в тому, щоб добре знати правила гри і вміти спрямовувати гравців у заданому напрямку. Також він керує загальною динамікою за ігровим столом. І все добре — до моменту, коли ігропрактик починає вважати себе остаточною інстанцією, а всі мають підкорятися тому, що він каже.

А як же гра з її різноманіттям та індивідуальністю? Адже гра — це живий організм, який також впливає на гравців, веде їх до заявленого результату, щось показує, щось відкриває. Якщо ігропрактик поводиться як диктатор — це вже не гра. Це буде радше інструктаж або нарада, де правий лише бос.

Гра — це добровільний процес.

І чим більш добровільним він є, тим легше гравцеві зануритися в усі запропоновані ігрові процеси, побачити свої особисті та групові труднощі, подолати перешкоди й отримати бажані відповіді.

А вам, як провіднику, лишається тільки одне: зробити все, щоби кожен отримав свій результат — і захотів передати вас як професіонала далі.