Бути добрим чи давати користь гравцям!?

Усі, хто грають в прикладні (психологічні, коучингові, трансфрмаційні) ігри знають, що коли ти чесно прийшов попрацювати над питанням, яке тебе турбує, то гра висвітлить саме твої слабкі місця в цьому питанні. Щоб ти їх вирішив та зрушив далі, знайшов вихід, якого до цього не бачив.

Але гра саме по собі не живий предмет і важливо що робить ведучий гри – ігропрактик, коли гравець намагається йти звичними шляхами, з’їжджати з теми. Відповідати не на поставлені питання, а те що звик на цю тему собі говорити в голові.

Так, це не зручно нагадувати втретє чи вчетверте людині, яка заплатила гроші, що відповіді на питання з картки так і не було.

Не передавати хід наступному учаснику гри.

Ведучому треба вміти м’яко та з посмішкою зупинити гравця і звернути його увагу на запит, з яким він прийшов.

Пояснити іншим учасникам, що відбувається і як вони можуть використати цей досвід для свого запиту.

Саме це і є частиною роботи ігропрактика. Це може бути не зручним, але це розвиває ігропрактика як особистість. А гравець таки починає працювати над запитом.

«Добрий» ігропрактик може прийняти на початку гри недопрацьований запит бо довго на одному гравцеві затримався.

Потім всю гру натикатись на непорозуміння з кожним кроком людини, бо їй не зрозуміло що робити, що розповідати, як використати цей досвід. Чи навпаки усе просто і швидко виконує, але не то що є потрібним за правилами гри, а ігропрактик вкорте затримується намагаючись пояснити що тут до чого.

Тут можно сказати, що усе добре і наступний гравець робить свій крок.

Гра закінчується, учасники радіють, що класно провели час. А підсумок «кава смачна! Тренер харизматичний!»

А вам як ведучому не зручно вкінці за відсутність результату. Гра не працює?

Чи ви хотіли бути добрим та недопрацювали?