1. Гра зміцнює здібності дитини.

Завдяки задоволенню, яке дитина отримує під час гри, легше долати те, що спершу здавалося складним або виснажливим. Під час гри кожному з нас потрібні інші учасники, кожен захищає свої права й стежить, щоб партнери не порушували своїх і не перевищували встановлених правил. Потрібно шукати компроміс між потребою в самоствердженні та перемогою всієї команди.

Проте гра — це не навчання чомусь конкретному, наприклад, роботі в офісі. Насамперед вона долучає дитину до життя в цілому, підвищуючи її здатність долати перешкоди й протистояти труднощам.

2. Індивідуальні стратегії чи кооперативні ігри.

Закон гри — приймати поразку як поразку (адже для перемоги потрібне тривале навчання), що привчає дитину до самоконтролю й вміння з гідністю приймати перемогу. Гра мобілізує різні здібності: увагу, повагу до правил, удачу, ризик, розрахунок, фізичні зусилля.

Іноді діти грають без чітких або суворих правил — це імпровізаційні ігри. Радість від гри в роль, «робити вигляд, ніби це я». Це гра в «удавання» або, як нині кажуть, «рольова гра» — те, що психологи називають символічною грою, де вигадка замінює правила. Вона базується на уяві й розвиває її. Щоби дитина могла практикувати її, їй потрібно надати час і свободу. Саме ту свободу, де їй іноді може бути нудно, ту, де її не змушують супроводжувати батьків у дорослих справах (похід за покупками, на ринок, оплата телефону тощо).

3. Ігри для кожного віку.

У маленької дитини гра об’єднує всі прояви ігрового інстинкту — немовля усміхається брязкальцю. Спершу виникає потреба все чіпати, хапати, пробувати на смак, нюхати, а потім — кидати предмети. Це неминучий етап розвитку, навіть якщо він виснажує батьків!

Далі з’являється бажання випробовувати межі: показувати язика, корчити гримаси, робити заборонені жести або вдавати, що торкається забороненого предмета. І знову ж — батьки можуть бажати «перевиховати» дитину, але для малюка це — важлива потреба.

4. Кожен вік має свої труднощі.

Дитина прагне самоствердитися, привернути увагу — це відбувається у 3–4 роки. Їй подобається гратися зі своїм болем, торкатися язиком хиткого зуба. Але все це — форма самонавіювання, яка припиняється за власним бажанням. Це і є основа гри: добровільна, усвідомлена та керована діяльність.

Потім настає період, коли дитина хоче придумувати правила й дотримуватись їх за будь-яку ціну. Це період змагань: хто далі стрибне, хто довше простоїть на одній нозі… Тепер потрібен друг або навіть кілька — з’являється змагання, з перемогами та поразками, які потрібно вміти приймати.

Разом із умовностями приходять техніки, пристосування чи інструменти: боротьба з перешкодами (йо-йо, головоломки), а також перші класичні ігри — хованки, стрибки, гірки, повітряні змії — і радість від подолання труднощів, які дитина створює сама. Важливим є саме відчуття особистого задоволення від подолання, яке посилюється у присутності одного або кількох суперників.

5. Дитина й відеоігри.

Довгий час використання відеоігор дітьми критикувалося. І небезпідставно. Але сама критика не є рішенням — справжнє питання не в тому, чи варто грати у відеоігри, а які саме ігри обирати!

Адже ігри на екрані також мають переваги: вони розвивають мислення, просторове сприйняття, гостроту зору, швидкість і логіку…

Найголовніше — стежити, у що саме грає дитина й чи відповідає це її вікові. І, як у випадку з традиційними іграми, варто проявити цікавість, шукати менш «стандартні» ігри й відходити від маркетингових шаблонів.

Підсумки.

Батьки давно дорікають школі, що вона не вчить дітей усьому необхідному. Та завдяки соціальним мережам деякі вчителі нарешті наважуються нагадати батькам: роль школи — не завжди там, де ми її уявляємо.

Гра має повернути собі належне місце в житті дитини. Це простір для експериментів, досліджень, відкриттів і знайомства зі складним світом життя.

Це шлях до розвитку творчості, уяви та основа для кращих стосунків із людьми.

Запис Вплив ігор на виховання дитини спершу з'явиться на bizgame.top.